Написала листа своєму чоловікові, який загинув на українській війні!

Написала листа своєму чоловікові, який загинув на українській війні!

Добрий день!

Не скажу що було легко але я його написала.

Привіт!!!  Моє сонечко! 

Як ти там,так хочеться почути твій голос, і побачити тебе хоч на годинку.Тепер тобі там не холодно, немає ні дощу ні вітру з снігом як в окопах і нічого не болить.... У нас весна, сонечко,перша весна без тебе, навіть не знаю як її пережити.Як би ти тільки знав як мені важко... Іноді бувають моменти що хочеться заснути і не прокинутись. Я плачу кожен день, сліз пролитих за ці два місяці, більше ніж за все моє життя.Ми мали з тобою одружити дітей дочекатись внуків. Я не можу досі збагнути як так сталося,чому ти? Чи відчував ти що загинеш? Ти  відправив мені гроші щоб я купила собі обручку нову ,а потім тобі як приїдеш.

Я купила, а ти так і не приїхав, тепер я вдова але з обручкою на згадку.... Скільки всього, іноді мені здається що не купила б ту обручку ти був би живий,або не поїхала в той день до сестри в іншу область,а була дома цього б не сталося. Це якась череда збігів,але ці думки рояться в моїй голові.Ти вибач що я плачу кожен день,всі кажуть що ти бачиш і теж страждаєш,але я не можу,не можу тебе відпустити..  Після похорон я кожен день ходила на могилу ,  а потім приходила і просто лежала, не їла не вставала з ліжка, навіть не дивилась в телефон,просто дивилась в стелю і плакала. Коли було 40 днів ми з сином прийшли до тебе принесли квіти, і на зворотному шляху він видав : " Я тата на війну відвіз ,я його звідти і забрав в труні"  Я зрозуміла який біль у дитини на душі.Коли ти просив його відвезти тебе в штаб ТРО хто міг подумати що таке станеться. На другий день як ми дізналися про твою загибель він нічого мені не сказав, просто сів в машину і поїхав забирати тата,щоб він останню ніч побув з нами дома..  Іноді я бачу як він сидить і плаче сльози капають на підлогу.,Він ще зовсім молодий в цьому році 24 на нього все навалилось , без твоєї підтримки.. Доця твоя приїхала з Германії ми всі с тобою були ту ніч, наче таку страшну,але мені було спокійно що ти поруч...  Знаєш якось аж страшно , я розумію що тіло твоє не живе холодне ,але усвідомлення що ти поруч приносило якийсь спокій. 

А день похорону це був якийсь жах,багато людей тебе забрали ,глибока яма, кидають грудки які б'ються об труну..Це все що я пам'ятаю. Ще багато ночей я що ночі тебе ховала і весь цей жах крутився в моїй голові,я забула що таке сон.
Все наше життя зруйноване,доня нічого не хоче,не ходить в волонтерський штаб" бо тата немає" Не хоче закінчити з документами" бо раніше вона хотіла в Германії працювати лікарем щоб тато гордився,а тепер їй байдуже" І я з жахом розумію що я нічим не можу їм допомогти,тому що я не можу  навіть витягнути себе з цієї прірви.Я розумію що крім мене в них нікого немає, тому і живу без планів на життя. Просто живу бо жива...

Твоя війна вже закінчилася ,але в нас нічого не змінилося війна йде ,і боюсь що це на довго.. Кожен день нові знедолені жінки діти маленькі без батька. Такі молоді, могил все більше ,цвинтарі майорять прапорами.... Хоча як чесно то для мене вона теж скінчилась коли тебе не стало, мені до всього байдуже, єдине це щоб з сином було все добре. Ми всі осиротіли без тебе,хата яку ти сам збудував зовсім пуста... Скільки було планів на майбутнє яким не судилося здійснитися. Чи думав ти що мені так буде боляче? Ти пішов і залишив в мені випалену порожнечу. Люди продовжують жити своїм життям,і для них ти поступово відходиш у небуття. Тільки не для мене і дітей,ти завжди будеш у наших серцях. Кожен день прожитий тут наближає мене до тебе.Кохаю тебе... До зустрічі десь там за небокраєм.

Ще хочу щоб ти прочитав цей вірш,автор не я , але я його трохи переробила під нас...

Дивись рідненький, сонечко зійшло,
Гніздяться вже на вербах, журавлята,
Два місяці Вася,у біді пройшло,
Осиротіла рідна твоя хата...

Яку ти любий, важко будував,
Та не судилось видно тобі жити...
Бо кат рашиський підло наступав,
Побіг Василь країну боронити.

Він знав в душі, що піде на війну,
Збирався рідний, думав щохвилини..
Бо мав наш батько думку лиш одну,
Щоб вигнати чужинців з України!

Спокійний, врівноважений завжди,
І побратими дуже поважали,
Чому скажи, у небі вже сліди?
Чому так рано, Ангели забрали?

Весна, весна...без планів на життя,
Бо як без серця, на землі прожити,
Лишилася могилка та сумна,
Де буду я до смерті, приходити..

В зажурі похилились ясени,
Природа відчуває мою муку,
І так сумують, кожен день донька та син.
Та пам"ятають батькову науку.

Бо він направду мужньо воював,
За землю, за садочок, за хатину,
У Благодатному  голову поклав,
Загинув мій Василь, за Україну!

Дивися, рідний, проліски в траві.
Та радості весною вже не буде..
Лиш журавлята на старій вербі,
Рознесуть мою біль помежи люди..

Хрести, хрести, а скільки ще жалю?
Чому ти, Боже, вибрав Україну,
В молитві на колінах я стою,
Я ж серце положила, в домовину...

Два місяці мов не було у житті,
Ця прірва не закінчиться ніколи,
Двадцять вісім років шлюбу, золоті,
Кати безжально долю покололи...

Спочинь, коханий, в синіх небесах,
Зігріє тебе свічечка воскова,
І приходи додому хоч у снах,
Бо ж відпустити з серця, не готова...

Людмила Олексюк / Україна

https://www.sehitlerolmez.com/ukraine

www.sehitlerolmez.com  /  Герої не вмирають