Ще одна героїчна історія з України!

Тому Україна виграє війну!

Editor2

Mart 23, 2023 - 14:24 Updated: Ekim 21, 2023 - 21:22

ЮСУФ ІНАН - ІНТЕРВ'Ю

Ще одна героїчна історія з України!

Дякуємо, що прийняли наш запит на співбесіду. Мої співчуття Вам і Вашій родині.

ЮСУФ ІНАН: Розкажіть про свого чоловіка Василя Олексюка?

Людмила Олексюк : Мій чоловік народився 12 серпня 1972 р в селі Гаврилівка Івано-франківськаої області. Батько Олексюк Іван,і мама Олексюк Катерина все життя працювали , але завжди мали час для своїх дітей. Вони навчили його всьому ,бути люблячим, працьовитим, відповідальним , справедливим. Вони цінували українські традиції і любов до Батьківщини, що і привили своїм дітям. Нажаль його батьків з нами вже немає, але в нього залишилося 3 сестри і 2 брата.

ЮСУФ ІНАН: Не могли б ви надати деяку інформацію про себе?

Людмила Олексюк: Я дружина загиблого героя, Олексюк Людмила Егорівна. Народилась 12січня 1972 р. В Закарпатській області. Так склалася що мої батьки Переїхали в Харьківську область,де ми зараз і мешкаємо з родиною.

ЮСУФ ІНАН: Яка була професія вашого чоловіка?

Людмила Олексюк: Мій чоловік по професії будівельник він закінчив технікум, вмів роботи будь яку роботу яка стосувалася будівництва. Про таких людей у нас кажуть " золоті руки" тобто майстер своєї справи.Але з часом, він захотів чогось нового і став хліборобом. Мав землю де сіяв і збирав зерно, опанував професію тракториста . Багато вчився щоб бути успішним аграрієм . Останні роки до війни він для душі почав займатися бджільництвом , пасіка не велика, але це було йому дуже цікаво.

ЮСУФ ІНАН: Як його завербували? Він був волонтером?

Людмила Олексюк: Коли почалась війна 24 лютого ,ми опинилися не далеко від бойових дій. Чули вибухи весь час. Коли він з сином прибрали погріб щоб ховатися ,я навіть не уявляла що він вже все вирішив. І от ранок 27 він збирає речі і каже що він іде захищати свою Країну,родину. Навіть не порадившись зі мною, не буду лукавити що я тоді була щаслива ,я плакала, але він сказав що хтось має йти,і я прийняла його рішення. А тут ще і син захотів з татом,на що він сказав, що ти маєш бути з мамою, допомагати ,і якщо прийдеться то виїздити з дому в безпечне місце.Я піду тому що старший тому що була служба в армії, і знаю як поводитись із зброєю.

ЮСУФ ІНАН: Чи проходив він військову підготовку?

Людмила Олексюк: Не можу точно назвати рік але десь 1990-1992 він служив в армії.І підготовка в територіальній обороні Збройних сил України.Він не був військовим до війни.

ЮСУФ ІНАН: Чи можете ви розповісти нам про боротьбу вашого чоловіка?

Людмила Олексюк: Насправді що відбувалося там на війні я майже нічого не знаю, він завжди говорив що в все добре і що він не хоче мене грузити тим що там відбувається.Іще ця відповідальність,він не хотів щоб хтось слухав дзвінки і знав якусь інформацію. З великим трудом дізнавалась його місце перебування,щоб слідкувати за новинами що там відбувається. А коли була відпустка 10 днів то перші 3 він просто спав, а потім він не хотів говорити, казав колись розкаже.

ЮСУФ ІНАН: Коли і де помер ваш чоловік?

Людмила Олексюк: Він загинув в селищі Благодатне що біля Соледару Донецької області. Як розказували побратими що там було пекло ,їх обстрілювали з танків , було багато поранених ,а в ночі ворог підходив близько до їхніх позицій. І тієї ночі була група ворога , був ближній бій, і мій чоловік загинув від наскрізного кульового поранення.І хлопці винесли його тіло з поля бою.

ЮСУФ ІНАН: Як ви дізналися, що ваш чоловік помер?

Людмила Олексюк: Там не було зв'язку, але він кожен день бігав під обстрілами в штаб щоб через Стар лінк зателефонувати додому. І як завжди все добре,ми навіть не знали що там таке пекло . 20 числа він не зміг зателефонувати. З ранку 21 бігла щаслива до телефону бо він телефонував в такий час,а мені невідомий голос повідомив що мій чоловік загинув як герой.. Кілька хвилин я не могла нічого говорити, навіть не пам'ятаю що він мені казав. Потім зателефонувала йому ще раз,і просила повторити.

ЮСУФ ІНАН: Чи можете ви розповісти нам про свою сім'ю?

Людмила Олексюк: Звичайна сільська родина. Діти закінчили навчання,почали самі про себе дбати. Були свята, було щастя багато чого було світлого і щасливого. Діти завжди на свята ,або відпустку їхали до мами і тата, який їх дуже любив . Ми були щасливою родиною прожили в шлюбі 28 років .Всі ці роки ми кохали одне одного ,я завжди була його сонечком. Його остання смс в телеграм " Сонечко вітаю тебе з днем народження, бажаю бути здоровою і щасливою, вибач що загубився в часі " День народження був 12 січня він написав 14 а через 9 днів його не стане .Ця клята війна все зруйнувала,зруйнувала наше життя,наше майбутнє. Тепер залишились тільки спогади.

ЮСУФ ІНАН: Скільки у вас дітей? Скільки їм років?

Людмила Олексюк: У нас двоє дітей.. Донечка, яка ледь вибралася живою, з міста Макарова ,Київської області .В перші дні війни містечко було майже зруйноване. Доньці 27 років вона там працювала. Вона виїхала в Германію,бо до нас тоді їхати було небезпечно . Там вона допомагає волонтерам збирають аптечки,їжу, берци пакують і переправляють в Україну. Син 23 роки тільки перед війною приїхав з закордону. Теж там працював. Тепер син живе зі мною і продовжує справи свого батька. Тому що земля не може пустувати, треба працювати ,сіяти хліб ,доглядати його бжілок.Великий дім який його тато сам збудував.

ЮСУФ ІНАН: Що ви відчули, коли почули звістку про смерть вашого чоловіка? Як почувалася ваша родина? Чи можете ви описати свої відчуття в той момент?

Людмила Олексюк: Я не могла повірити,я була впевнена що це помилка що цього не може бути. Я почала йому телефонувати але зв'язку не було. Були декілька номерів побратимів ,але вони теж не доступні,і коли я одному додзвонилась то він був в госпіталі і сказав що хлопці сказали що це точно він. Але я все одно не вірила і йому телефонувала ще два дні. Як привезли тіло навіть тоді ще була надія що помилка доки не відкрили труну.Не можливо описати ці відчуття,ти наче помер разом з ним в одну мить,отут стояв і помер. За ці два дні жевріла надія,а тут все,ти бачиш його в труні. Це просто якийсь жах, страшна безвихідь, не вистачає повітря.Хотілося кричати чому? Як так сталося ? Чому саме він? І ще сто разів чому? Вся родина, вбита горем ,море сліз і пекучого болю. Не можна описати ці всі емоції. І ця біль нікуди не ділась ,і впевнена що нікуди не дінеться. Діти теж важко переживають цю втрату. Не знаю як моя родина переживе цю втрату,бо все болить,бо всюди бачиш його роботу його руки. Бо розгублені і не знаємо як нам далі жити без нього.

ЮСУФ ІНАН: Хто був присутній на похоронах?

Людмила Олексюк: Все село зустрічало на колінах коридором. Проводжали стоячи теж коридором по всій вулиці , і кидали квіти під ноги побратимам що несли труну.

ЮСУФ ІНАН: Де могила вашого чоловіка?

Людмила Олексюк: Могила у нас в селі Новонадеждине,що на Харьківщині. Тепер йому навіки 50....

ЮСУФ ІНАН: Ви ходите на цвинтар?

Людмила Олексюк: Перші 40 днів майже що дня,хіба що через погоду не ходила. А тепер теж часто, як відчуваю що не можу, більше і мені треба до нього ,то йду. Два місяці,а як в тумані,ще навіть повного усвідомлення всього немає.

ЮСУФ ІНАН: Яким був ваш чоловік?

Людмила Олексюк: Мій чоловік був працелюбною щирою і доброю людиною. Дуже любив свою сім'ю дітей. В селі немає жодного односельця кому б він не поміг словом чи ділом, залишав свої справи,щоб допомогти іншим. Саме тому його смерть була таким шоком для односельців ,Він все своє життя чомусь вчився був цілеспрямований і наполегливий,про таких людей кажуть, що він може все якщо захочете .

ЮСУФ ІНАН: Вам приснився сон після смерті вашого чоловіка?

Людмила Олексюк: Так, зовсім недавно наснився сон що я його бачу він весь сивий. Там якась кімната,я питаю а де це він,а мені якийсь голос каже у вашій старій хаті,( її немає 17 років) кажу я хочу до нього,а мені кажуть тобі туди не можна,бо як підеш більше ніколи його не побачиш. Я так і не зрозуміла, нічого,адже я і так його ніколи не побачу.

ЮСУФ ІНАН: Хтось із друзів вашого чоловіка також помер?

Людмила Олексюк: Навіть не знаю, знаю що з його роти багато поранених було,чи ще хтось загинув не знаю.Знаю що в ту ніч загину ще молодий чоловік з другої роти вони теж там були.

ЮСУФ ІНАН: Що українці думають про солдатів, які загинули на війні?

Людмила Олексюк: Що всі вони герої і ангели,які захищають нас на небесах. І ми всі їм вдячні за життя.Саме тому в кожному селі або місті їх зустрічають на колінах.

ЮСУФ ІНАН: Коли почалася окупація, багато українців виїхали в інші країни. Ви не думали про таке?

Людмила Олексюк: В іншу країну ні! Але на західну Україну збирались. Літом фтонт був з однієї сторони 20 км, а з іншої сторони села 40 км. Були зібрані валізи ,залитий бак палива,і як би не наші титани то треба було б тікати. Завдяки їх героїзму ворог. до нас не дійшов,і від Ізюму його відігнали подалі.

ЮСУФ ІНАН: Хтось із ваших друзів і сусідів їздить до інших країн?

Людмила Олексюк: Саме з нашого села було декілька родин що виїздили за кордон,але вже всі повернулись.

ЮСУФ ІНАН: Чи хочуть ті, хто виїхав в інші країни, повернутися в Україну?

Людмила Олексюк: Насправді більшість хоче додому, багато знайомих повернулись,є ще ті що бояться їхати додому. Чекають на завершення війни,але теж планують додому.

ЮСУФ ІНАН: Чи є у вашій родині та сусіди загиблі на війні?

Людмила Олексюк: В нашій родині, немає, але в селі є загиблі. І багато хлопців з нашого села різного віку тепер воюють.

ЮСУФ ІНАН: Російські атаки тривають. Чи безпечна ваша територія?

Людмила Олексюк: Поки що унас немає зовсім безпечної території, а над то Харьківстка область,яка майже що дня під обстрілами.Поки що ми живемо більш менш спокійно, якщо лінія фронту не зміниться. Хоча звісно може прилетіти в любий час.

ЮСУФ ІНАН: Чи є у вас повідомлення світовим лідерам і народам світу?

Людмила Олексюк: Так ,я хочу подякувати що вони нам допомагають . Що не залишили сам на сам з ворогом. І якщо світ може,то будь ласка зробіть все можливе щоб скоріше закінчити війну ! Це Путін посилає до нас в'язнів,а в нас гине цвіт нації. І якщо весь світ об'єднається ,невже не зупинять одного. Вірю в нашу перемогу як вірив мій герой.

ЮСУФ ІНАН: Дякую за ваші відповіді. Ви маєте ще щось сказати?

Людмила Олексюк: Велике спасибі. Ми вдячні Туреччині та вам за допомогу та підтримку. Слава Україна